«Окрему групу забавлянок становлять твори, які виконуються дорослими під час підкидання дитини на коліні або нозі. Народна назва таких творів – чукикалки…» (Зоряна Лановик, Мар'яна Лановик).
«Визначальне місце в художній тканині більшості забавлянок належить звуковому оформленню, яке виявляється в численних алітераціях, асонансах, звуконаслідуваннях – прямих і таких, що набрали форм повнозначних частин мови. Інколи евфонічні прийоми пов'язані зі змістом твору. В більшості ж випадків вони надають йому наспівності, особливого звучання, що важливо саме для цього жанру, оскільки для немовлят значення слів ще лишається недоступним, і сприймають вони лише загальне звучання твору» (Наталія Сивачук).
«Заклички – короткі поетичні твори, пов'язані з вірою давніх людей в магічну дію слова, в яких звучать звертання до природних явищ, стихій, об'єктів, з метою вплинути на погоду, довкілля чи саму людину» (Зоряна Лановик, Мар'яна Лановик).
«Примовки… подібні до закличок, але не містять звертання із безпосередньо висловленим проханням, виражають почуття, викликані якимось явищем (наприклад «сліпим» дощем) чи вказують на бажання, не називаючи його» (Зоряна Лановик, Мар'яна Лановик).
«Звуконаслідування ще називають ономатопеєю, що означає імітацію засобами мови різних позамовних звукових явищ (дзижчати, гавкати, кудкудакати, туркотіти тощо). Цей вид дитячого фольклору відбив у своїй суті прагнення дитини до гри звуком, бажання наслідувати інтонації середовища, музику навколишнього світу, що відображаються здебільшого в поетичній формі» (Наталія Сивачук).
«Скоромовка – поетичний жанр, живлений джерелами дитячого фольклору, зумовлений потребами етнопедагогіки. В основі скоромовки – дотепна гра спеціально скомпонованих важковимовних слів, призначена для тренування артикуляційного апарату дитини».
«В українському дитинознавстві серед безлічі засобів, за допомогою яких виправляються дефекти мови, одним із найефективніших є скоромовки (спотиканки, скороговорки) – невеликі за розміром твори гумористичного спрямування, головне призначення яких – домогтися правильної вимови важких для дитини звуків, позбутися дефектів мови.
Скоромовки бувають як фольклорного, так і літературного походження…» (Наталія Сивачук).
«Скоромовка – невеликий твір, що часто складається з однієї фрази, побудований на поєднанні (повторенні) слів і звуків, ускладненому для вимови. Зазвичай має форму ритмізованої прози, іноді римованої. Побутує головним чином у дитячій аудиторії. Розважальність скоромовки сприяє реалізації практичних функцій розвитку мовних органів дитини» (Ганна Довженок).
«Скоромовки споріднені із звуконаслідувальними творами, проте між ними є суттєва різниця: останні виникли на основі природного потягу людини до звуконаслідування, а отже, побудовані вони на копіюванні, наслідуванні природних інтонацій та звуків навколишнього світу. Навпаки, ігровий ефект скоромовок досягається завдяки навмисному утрудненню вимови певного тексту…» (Наталія Сивачук).
«…Скоромовки як фольклорний жанр відіграють в українському дитинознавстві такі функції:
а) емоційно-вольова – формує в дитини любов до рідної мови, музики її фонем, бажання досягти вправності у вимові тих чи інших звуків, подолати певні перешкод наполегливою працею над удосконаленням свого мовного апарата;
б) пізнавальна – дитина засвоює звуки рідної мови та свідомо оперує ними;
в) практично-дійова – дитина удосконалює своє вміння правильно вимовляти слова і привчається слухати мову співбесідника, вести діалог;
г) естетична – виховує у дитини почуття ритму, відчуття мови як явища космічного» (Наталія Сивачук).
«Лічилка – один із жанрів дитячого фольклору, римовані лаконічні вірші від п'яти до десяти (іноді – більше) рядків, призначені для розподілу ролей під час гри, послідовності участі в ній. Виконуються в чіткому ритмі».
